Шахта «Котляревська»

Історія шахти «Котляревська» — це літопис самовідданої праці, видатних рекордів та доль кількох поколінь гірників, чия праця розбудовувала промислову потужність України. Початок шляху та роки розквіту Будівництво підприємства розпочалося у 1952 році зусиллями гірничопрохідницького управління №6 тресту «Червоноармійськшахтобуд». 

 

31 грудня 1960 року — шахту було офіційно введено в експлуатацію. Протягом десятиліть копальня мала назву «Росія», а 18 липня 2017 року отримала нову ім’я — шахта «Котляревська». За десятиліття роботи колектив підприємства вписав яскраві сторінки в історію вугільної промисловості:

 46,8 млн тонн «чорного золота» видобуто за роки діяльності;

 31 раз гірники достроково рапортували про виконання планових завдань;

 17 разів колектив підкорював високий «мільйонний рубіж» річного видобутку; 

638,1 км гірничих виробок прокладено прохідницькими бригадами. Абсолютний пік видобутку було зафіксовано у 1990 році, коли під керівництвом директора Григорія Мирумяна шахта видала на-гора 1 млн 727 тис. тонн вугілля.

 

Знаковим став і квітень 1985 року: видобувна дільниця №5 (начальник — Почесний шахтар Іван Григуца, бригадир ГРОЗ — Микола Кутік) під час відпрацювання 5 північної лави південного ухилу пласта m3 видала рекордні 64 057 тонн вугілля за місяць. Рекордним роком для підготовчих робіт став 1986-й, коли прохідники пройшли 16,2 км виробок. 

А у квітні 1988 року бригада А. Ф. Ткаліча (начальник дільниці — Василь Демінов) подолала надскладну позначку, пройшовши 1224 метри за місяць.

За кожним тонно-кілометром і кожною перемогою стояла надважка, небезпечна, але почесна праця шахтарів. Золотими літерами вписані в історію підприємства імена керівників та бригадирів: Видобувні дільниці: начальники М. С. Роздобудько, 

М. М. Одинокий, В. В. Ферт, І. С. Григуца, Н. В. Діденко,

 Г. А. Смульський; бригадири ГРОЗ М. І. Виноградов,

 Ф. І. Хмелевой, Н. А. Кутік, С. М. Тарасенко, З.-Д. П. Мілеріс, 

В. А. Уваров, А. А. Костів, І. І. Комар. Прохідницькі дільниці: начальники В. П. Демінов, В. В. Кочмарик, А. М. Лапко; бригадири А. Ф. Ткаліч, Г. Г. Назіпов, П. М. Ліщук, А. А. Баліч, Г. І. Титаренко, В. М. Болотний, І. М. Конотоп, А. П. Мельников, Ю. М. Калюжний. 

 

Високий професіоналізм гірників відзначено високими державними нагородами. Орденом Леніна нагороджено 4 осіб: Павла Михайловича Ліщука, Зігмантаса Дамазаса Прановича Мілеріса, Володимира Дмитровича Мозолю, Івана Єфремовича Шумила. Також прапор підприємства прикрашають здобутки колег: Орден Трудового Червоного Прапора — 16 осіб; Орден «Знак Пошани» — 11 осіб; Орден «Трудової слави» III ст. — 10 осіб, II ст. — 3 особи; Орден «За заслуги» III ст. — 2 особи; Орден «Дружби народів» — 2 особи. Звання «Заслужений шахтар України» удостоєні 12 робітників, а «Почесний шахтар України» — 64 гірники. 

 

Тривалий час на копальні працював Герой Соціалістичної Праці Д. Т. Григоренко.

 Керівники підприємства різних років: В. М. Шапкін (1960–1963), Д. Й. Полонський (1963–1967), Ю. П. Іванцов (1967–1971), І. С. Уткін (1971–1975), С. В. Янко (1975–1978), М. М. Скляренко (1978–1981), Г. М. Мирумян (1981–1992, 1997–1998, 2000–2003, 2005–2007), В. Т. Гуков (1992–1994), В. В. Ремізов (1994–1995), В. А. Тимченко (1995–1997), В. А. Малюк (1998–2000), А. Г. Дунаєв (2003), В. В. Петров (2003–2005), С. Л. Романенко (2005), А. Й. Штутман (2005), О. В. Шевцов (2007–2022), М. С. Башков (2022–2024).

 Шахтарські династії та ветерани 

 

Справжнім серцем «Котляревської» завжди були трудові династії, у яких любов до рідного краю та гірничої справи передавалася від батька до сина. Сумарний стаж окремих родин сягає століть: Джебженяк — 250 років загального стажу; Зелінські — 230 років; Сердюк — 200 років; Пащенко — 192 роки; Костів та Разуваєви — по 190 років; Ірха-Керханачиєва — 159 років; Пікуєви — 130 років; Смульські — 125 років.

 Неоціненний внесок у становлення підприємства внесли його шановані ветерани: Н. І. Стеценко, Г. К. Стеценко, В. М. Сущенко, О. Г. Сущенко, Л. В. Серебрянський, К. З. Менабудінов, 

Є. Т. Менабудінова, Н. І. Демкович, В. П. Демкович, 

С. А. Каразамфір, В. С. Каразамфір, В. А. Данилова, А. К. Дьомін, А. Б. Шиндель, П. П. Климентов, В. Я. Ріхерт, А. І. Балясніков, Ф. Г. Сеймов, В. С. Танасевський, Ю. М. Лужанський, А. А. Тарас,

 Є. М. Завадська, В. Г. Бокій, В. А. Бокій, В. М. Швець, В. І. Березюк, В. П. Маріч.

 

Повномасштабна війна принесла на підприємство важкі випробування. Шахта «Котляревська» неодноразово ставала ціллю ворожих обстрілів. У листопаді 2023 року внаслідок прямого влучання двох ракет було зазнано критичних руйнувань: знищено адміністративні та виробничі корпуси, пошкоджено лінії електропередач, знищено 19 одиниць автотранспорту. Під час цієї трагедії на своєму робочому посту загинув 63-річний черговий робітник. Попри постійну загрозу та наближення фронту, гірники тримали стрій, підтримуючи життєдіяльність копальні до останньої можливості. У серпні 2024 року через запеклі бої в межах міста та повне знеструмлення роботу вентиляційних систем і водовідливу було вимушено зупинено. Підприємство опинилося під тимчасовою окупацією. Через зупинку насосних станцій наразі відбувається неконтрольоване затоплення та загазування підземних виробок, що завдає нищівного удару по промисловому комплексу міста Новогродівка. 

 

Попри тимчасову втрату фізичного контролю над підприємством, у державних реєстрах України ВП «Шахта «Котляревська» залишається законним державним підприємством. Його історія, здобутки та подвиг багатьох поколінь гірників навжди закарбовані в промисловій спадщині України.

Керівники шахти